Марина Гайдар: Можливо, я вигадала Маену в приклад собі

Марина Гайдар Маена

Фігура письменника, що пише виключно під диктування натхнення, завжди вбачається огорнутою в містичність генія. З ними цікаво говорити про вібрації Всесвіту та голос підсвідомого. Але ще цікавіше говорити з людьми, які вважають письменництво як точно такий фах, як і будь-яка інша творча робота – сценариста, танцюриста, хореографа, музиканта, актора… Марина Гайдар взяла з собою у письменництво численні техніки з мистецтва написання сценаріїв, і це яскраво вирізняє її тексти серед інших. Сьогодні говоримо з авторкою про її фентезійний роман «Маена». Приєднуйтеся до нашої розмови!

1. Перше питання у нас традиційне – розкажіть про себе! Де ви живете, де вчилися, ким працюєте? Що любите, що не любите? Нам, як читачам, цікаво дізнатися про вас більше.

Я з Дніпра. Живу тут все своє життя. Писати я почала доволі рано, в 12 чи 13 років. Навчалася у фізико-математичному класі, але швидко відчула, що я дуже далека від точних наук. Я завжди була творчою особистістю. Тому після школи змінила напрям освіти – зараз я дипломований філолог англійської мови та літератури.

Але в першу чергу я – письменник.

Дуже яскраво пам’ятаю, як я почала писати. Вчителька географії дала нам завдання написати оповідання про пригоди нашого класу в якійсь з місцевостей в Україні. Я пам’ятаю, що коли читала своє оповідання перед класом, всі уважно слухали і сміялися, коли їхні імена з’являлися в історії. Вчителька мене дуже хвалила. І тоді я зрозуміла, що знайшла нарешті щось, що стане моїм життям.

Я люблю творчість в багатьох її формах, але більш за все – літературу, кіно та музику. Я вважаю, це є обов’язковою умовою для розвитку навичок письменника – аналізувати книги та кіно, уважно дивитися на твори інших. А також, надихатися музикою.

2. А як почали писати Маену? Звідки вона з’явилася?

Часто трапляється так, що певний образ сидить в мене в голові роками. Багато років тому я подивилася фільм “Останній самурай” з Томом Крузом, і мене захопив сюжет, в якому вороги розуміють, що їхня ворожнеча не має ніякого сенсу, і, в результаті, стають друзями.

Я також захоплююся книгами Ремарка та іншими книгами та фільмами на тематику війни. А оскільки мій улюблений жанр – це фентезі, я дійшла висновку, що ці речі – ворожнечу, війну, політику – можна спробувати зобразити на фентезійному полотні. Мені подобається фентезі тим, що цей жанр звільняє від умовностей реального світу – немає потреби вивчати слизькі політичні стосунки та неоднозначні історичні факти. І, в той же час, фентезі – це епічно!

В якийсь момент усі ці накопиченні відчуття сформували “Маену”.

Ледь не забула – тема полонянки серед ворогів мені також полюбилася після фентезійного роману Марини та Сергія Дяченко “Ритуал”.

3. А як виникнила головна героїня? Як ви її придумали?

Мені подобаються сильні жінки. Цікаво спостерігати, як вони проходять стадії усвідомлення себе в доволі жорстокому світі, відмовляються від типової для жінок в нашому суспільстві пасивності та стають воїнами. Першою думкою було саме це – мені потрібен був жіночий образ. Хотілося змалювати жінку, яка втратила все, і як це змусило її змінитися.

Можливо, я вигадала Маену в приклад собі, хто знає. Раніше мої героїні були нудними манірними дівчатами, які зарозуміло вказували світові, як йому слід поводитися. В «Маені» я намагалася цього позбутися.

А якщо звернутися до образів, які мене надихали, то це Лагерта з серіалу “Вікінги”, Анна Болейн з серіалу “Тюдори” та Кітніс Евердін з “Голодних ігор”.

4. Як писалася книга? Була певна система, щоденна норма слів, чи більше диктувалося натхненням?

Це дуже гарне питання. Я витратила багато років на пошук зручної та ефективної форми роботи над книгами. Раніше я вірила, що творчий процес – це щось, що неможливо обмежити рамками. Тому я просто писала, знаючи наперед лише основні ідеї та події книги.

Останні п’ять років я присвятила вивченню теорій та практичних методів створення роману. Можливо це здаватиметься дивним, але найбільший поштовх мені дало навчання в сфері сценарного мистецтва. Я відвідувала воркшопи, лекції та семінари в Лондоні, маючи за мету стати сценаристом. Саме там я навчилася чіткому плануванню історії, а також таким речам, як арка розвитку персонажа, три акти історії, типажі персонажів та ролі, які вони відіграють.

Я прийшла до розуміння, що гарна книга – це не просто бездумне виверження накопичених емоцій на папері. Це вивіреність та збалансованість кожного діалогу, кожної сцени, кожного персонажа. Раніше мені здавалося, що заганяти себе в такі рамки – це пекло, але творчість найкращим чином процвітає на чіткій структурі. Всі ми розуміємо, що є критерії оцінювання та техніки танцю. Вони також мають бути і в літературі.

Тож я витратила місяць лише на планування книги. Я мала короткий план та розгорнутий. Мала накреслені арки персонажів. Продуману логіку світу, про який збиралася писати. А вже тоді я лише почала створювати текст. І здивувалася, яким легким став цей процес після чіткого планування.

5. А прописували свою цільову аудиторію? Продумували заздалегідь портрет читача?

Так, я думала про це. Мені хотілося досягти великої аудиторії. Я можу сказати, що ця книга не для дітей. Вона для всіх від 18 до 100 років, а якщо мова про японців, то до 120:) Можу сказати, що «Маену» читала молодь – вони були у захваті. Але в мене були і читачі більш поважного віку. Одній жіночці аж більше 90 років! Вона захопилася історією.

6. Досить широка аудиторія. А якщо говорити про смаки, а не про демографію – кому має сподобатися «Маена»?

Щодо смаків, я певна, ця історія сподобається тим, хто любить «Володаря перстнів», «Гру престолів» та «Вікінгів», хто в захваті від епічних битв та інтриг у стінах замків.

7. О, тепер зрозуміло : )  І ще одне питання до вас як до письменника та як до активного читача та кіноглядача. Як ви думаєте, нащо люди взагалі читають? Та чи будуть читати і далі, чи може людство придумає кращий спосіб передавати інформацію?

Напевно я не скажу нічого нового, але люди читають, тому що їм нудно. Реальне життя доволі монотонне. Авжеж, раніше люди читали більше, бо в них не було Ютубу чи Нетфлікса, але література і зараз має величезний вплив на всі верстви населення. І він посилюється, тому що розвиток кіно, як не дивно, дає поштовх і літературі. Погляньте тільки на популярність сучасних письменників фентезі та фантастики, яких екранізували. А на їхньому тлі стають популярними і інші письменники, які пишуть в цих жанрах.

Мені хотілося б сказати, що література існує, щоб нас вчити, і так воно і є, але, я певна, люди в більшості випадків читають, щоб віддалитися від власного життя.

А щодо форм передачі інформації у майбутньому, я впевнена, історії про чужі вигадані життя завжди будуть цікавити людей, хоч як би вони не передавалися, через книгу паперову, електронну, через кіно, або ще які форми передачі інформації, які ще навіть не з’явилися. Історія з нами назавжди : )

 

Хотіли би поставити авторові питання особисто? Пишіть свої питання у коментарях, і ми обов’язково отримаємо для вас відповідь! А щоб питання були цікавішими – не забудьте спочатку прочитати роман «Маена»  ; )

Вас може також зацікавити

6 коментарів

  1. Доброго дня, Марино. Дуже зацікавився ідеєю вашого оповідання адже я у захваті від Гри Престолів та Ритуалу (але тільки книга, бо стрічка була не дуже).
    Прочитавши у попередньому перегляді вашу книгу, я відчув, що починаю занурюватися у історію, як то у Ритуалі. Тому вже купив і читаю далі.
    Мені сподобалося, як ви сказали, що люди читають книжки з нудьги. Я би додав до цього, що якщо книжку читають з нудьги, то це великий комплімент історії, яка затягнула читача з його рутинного життя у дещо цікавіше і нове.
    Хотів би у вас поцікавитися, плануєте чи ви друкувати книжку на папері?, бо такі речі хочеться мати на полиці для душі.
    Вважаю, що ваш роман гарно підійде до адаптації під кіно, адже видно, що написано зі сценарною чіткістю, та й взагалі для України це була би перша фентезі кінострічка, яка мала би всі шанси на успіх. Як ви вважаете?

  2. Всім відомо, що інколи особливі персонажі мають здібність впливати на своїх творців. Маена далеко не звичайна жінка. Тепер, коли твоя робота завершена, після стількох переробок та вдосконалень,коли твоя історія вже захоплює аудиторію, чи відчуваєш ти у собі якісь зміни? Чи вплинув на твою власну особистість цей довгий шлях розвитку Маени, чи, можливо змінився погляд на деякі події в особистому житті та житті твоєї громади\країни?
    Також, мені, як цінительниці образу сильної жінки, хотілося б запитати наступне:
    яким є твоє ставлення до певного стереотипу про те, що могутнім жінкам (історичного або сучасного формату та масштабу відповідальності), як правило, важко знайти самореалізацію у стосунках, бо їх, нібито, важко кохати.

    1. Доброго дня, Іван!

      Я також в захваті від Гри престолів! Я надихаюся творіннями Джорджа Мартіна і вже не можу дочекатися продовження.

      Сподіваюся, що колись у майбутньому мені посміхнеться вдача, і я зможу знайти команду людей, які знімуть фільм на основі моєї книги. Я згодна, що вона виглядає дуже кінематографічно.

      А стосовно паперової версії, відповім, що вона планується.

      Дякую Вам за коментар!

    2. Вітаю, Анастасія!

      Мені важко помітити зміни в собі, тому що я – це людина, з якою доводиться жити кожного дня:) зміни не легко помітити. Мені хочеться думати, що на мене вплинув той аналіз вчинків моїх героїв, який я проводила протягом написання книги, і що тепер я маю дещо більше досвіду в розумінні людської природи.

      Щодо того, що сильних жінок важко кохати, мені здається, це не так. Важко кохати одне одного тим людям, які не мають нічого спільного. В інших випадках, все навпаки.

      Дякую за коментар!

    1. Olha, доброго дня!

      Після того, як вже декілька читачів запитали про це, я починаю замислюватися над тим, яке могло б бути продовження у цієї історії. Я не можу точно сказати, чи продовження буде, але мені самій дуже хочеться повернутися до чарівного світу Маени. Навіть якщо доведеться просто сказати “І жили вони довго і щасливо”:)

Залишити відповідь

Увійти через: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.