Роман Онищенко: Мої “Зомбаки” написані з натури

Роман Онищенко Зомбі-Україна

Локальний український зомбі-апокаліпсис, людожерча капуста, підрив запорізської АЕС – фантастика та й годі! Але автор “Зомбі-України” Роман Онищенко стверджує, що книгу створено на основі реальних історій, свідком яких він став під час своїх відряджень. За два роки Роман об’їхав майже всі поля, степи і ферми України, а що побачив – те виклав на сторінках своєї книги, замаскувавши під книжку жахів.

Як створювалася “Зомбі-Україна”, звідки брати натхнення та чому самвидав – це круто – читайте у сьогоднішній бесіді!

1. Розкажіть про себе: де вчилися, ким працювали, в яких країнах бували, що любите робити/дивитись/слухати/їсти?

Про навчання я завжди говорю, що маю три вищі освіти: першого разу мене вигнали з авіаційного інституту (бо пішов працювати журналістом і трохи закинув навчання), вдруге – з будівельного, майже з тої ж причини. А потім я таки вивчився на інженера-електрика. Цю освіту, я вважаю, що маю – пізніше працював багато часу в сфері енергозбереження. Ми впроваджували технології заощадження електрики, системи обліку газу, тепла, води. Звучить серйозно, але насправді було дуже і цікаво, і весело. Я бачив, як старе і ненажерливе обладнання зникає, і за три-п’ять місяців на його місці з’являється нове, яке споживає на 30-70% електроенергії менше. Це перетворення вражає. Нажаль, зараз вже не маю можливості працювати в цій сфері – тим всім ми займалися на нині окупованій території. Тому за розвитком енергозбереження тепер тільки спостерігаю.

На сьогоднішній день живу і працюю в Запоріжжі, намагаюся відновити нормальний побут для власної родини. Працюю в сфері реклами і продажів.

Писати почав з 2002 року, працював на радіо, в технічних журналах, копірайтером на біржах. Але головне – завжди писав для задоволення. Не міг не писати.

2. Як ви почали писати книгу? Як з’явився задум, перші тексти?

Зомбі-Україна починалася як декілька не пов’язаних між собою оповідань – реакція на актуальні теми і новини наприкінці 2015 року. Коли я написав перші три, то раптом угледів між ними зв’язок. Спробував скласти план роману. Склав. Побачив, що є шмат роботи, і сів писати. Більшість діалогів, подій, характерів – збірні, але загалом всі написані з натури, з реальних ситуацій, які я спостерігав у відрядженнях, коли працював над відео для однієї компанії. Фірма торгувала добривами, тож відео ми готували, мандруючи нашими степами, полями, теплицями та фермами. Місця і люди весь час змінювалися, нашаровувалися, враження збиралися, акумулювалися. Замальовочки якісь були, якісь смішні моменти – все це вибухнуло в один момент і понеслось.

Недалеке майбутнє, в якому й відбуваються дії – це спроба спрогнозувати наше майбутнє, виконана у трохи езопівській спосіб

Вигадав сеттінг, він здався мені цікавим – в романі відсутня звична географія. Продумав структуру. Альтернативне минуле вирішив не прописувати прямо, а радше показати в деталях дійсності, побуту героїв. А недалеке майбутнє, в якому й відбуваються дії – це спроба спрогнозувати наше майбутнє, виконана у трохи езопівській спосіб.

За перші три місяці зробив приблизно 90% роботи. Потім дав текстові «полежати», перечитав, дав ознайомитись першим читачам, а потому вже правив, переписував, дописував окремі глави. Робота виявилась і цікавою, і важкою – раніше таких великих обсягів не писав, хоча й мав непоганий досвід в написанні оповідань і мініатюр. Паралельно робив аудіокнигу з першого варіанту роману. Читання вголос допомогло пізніше ще покращити текст.

Загалом, від початку і до першої публікації минуло 2 роки. В процесі виникла ідея все це ілюструвати, і за моїх зомбаків взявся художник-ілюстратор Павло Курило. Вийшли такі класні, що тепер трохи гуляють інтернетом. Може, ви їх навіть десь зустрічали.

3. Опишіть вашого читача. Для якої людини написана книга?

Думаю, це, в першу чергу, чоловіки від 18 і старші. Жінкам теж раджу – там не так і багато страхіть чи насилля. Вікове обмеження пояснюється більше тим, що він написаний живою мовою, якою люди говорять, а не як «діктари па тілівізару» вчать. Декого може такий стиль обурити, але для них і написане попередження на початку книги.
Читач «Зомбі-України» – це небайдужа до своєї сім’ї і місця, де вона проживає, молода (душею) людина, здатна співпереживати, допомагати оточуючим. Має міцні соціальні зв’язки, захищає власні території, вміє взаємодіяти і виживати в суспільстві. Так, мало хто нині говорить про це, але і в суспільстві треба вміти виживати.

 

Герої роману живуть за мантрою: «Думати, реагувати, діяти».

 

В романі якраз зачіпається тема такого виживання. Корупція, недовіра до інститутів держави, до влади і закону, схильність до анархо-демократичного ладу. Мені здається, українцям, насправді, дуже подобається свобода вибору і дій. Обмеження з боку будь-кого чи будь-яких обставин вони переживають дуже важко. Це і відбивається в романі.

Герої роману живуть за мантрою: «Думати, реагувати, діяти». І все це треба робити швидко, з розумом, без права на помилки, які дорого коштуватимуть окремим героям. Кому така позиція до вподоби, то, сподіваюся, буде до вподоби і книга.

4. Як ви пишете? Чи користуєтесь якимись системами роботи для письменників?

Я пишу, що побачу, майже нічого не вигадую. Тому багато часу йде на спостереження і аналіз. Вивчаю необхідний матеріал, зберігаю його до файлу майбутнього оповідання чи роману (роман в мене поки тільки один, але вже працюю ще над двома новими). А потім настає момент, коли «картинка» складається, я розумію, що це за історія, як її розповім. Тоді починаю писати, майже цілодобово. З перервами на роботу, авжеж, щоб хлібину собі заробити, та перервами, щоб цю хлібину з’їсти. Коли текст завершений – день-два-три відсипаюся і починаю звичайне життя. А він собі відлежується і чекає на етап редагування. Ось і вся система.

Іноді ще роблю письменницькі вправи. Наприклад, вправи на синоніми: ставлю задачу підібрати сорок синонімів чи синонімічних конструкцій до слова «червоний». І сиджу, пишу їх. Внаслідок таких вправ в мене з’явився цикл фантастичних «Кольорових оповідань», де кожному оповіданню притаманний певний колір. Люблю в якості вправи описувати малюнки, фото, іноді з цього виходить непогана мініатюра чи оповідання. Обов’язково роблю замальовки з життя, пишу їх, коли щось реально гарне побачив: пейзаж, ситуацію, почув якийсь смішний чи серйозний діалог – це все матеріал для моїх майбутніх творів. Іноді, буває, пишеш, і раптом – глухий кут, нічого не придумати. Тоді звертаюся до цих записів, шукаю, що можна використати.

І, авжеж, читання. На це хочу особливо звернути увагу тих, хто пише. Читайте. Навчайтеся. Порівнюйте свої тексти з іншими. І пишіть відгуки, але не одразу, а десь через місяць. Якщо прочитане запам’яталося – то воно дійсно варте відгуку.

5. Як ви ставитесь до самвидаву та до електронних книжок?

У мене до всіх текстів одна загальна вимога – мають бути зрозумілими. А самвидав це, електронні книжки чи класична книга – не так важливо. Взагалі, тут питання радше в можливостях просування інформації. Самвидав плюс інтернет сьогодні дають більше можливостей достукатися до читача.

Щодо електронки, то, як на мене, папір поступово втрачає популярність як носій інформації. Це лише питання часу, зручності і моди. Нині з накладом жартувати не люблять – друкують мінімальні тиражі лише при високій вірогідності їх продати. Цього досягти початківцю складно. Тоді вихід – електронний самвидав. Якщо маєш хист і натхнення – продаси. Як не маєш – теж продаси, але з часом, як навчишся. Час потрібний на все і практика.

Писати і видаватися – це звичайний процес, як і в інших професіях. Щоб досягнути якихось результатів, потрібно перебувати в цьому процесі. Тому не бійтеся використовувати платформи для самвидаву, літературні сайти, інші майданчики для спілкування і демонстрації власних творів – вони реально працюють, приносять з часом свої результати. Успішна творчість, відгуки читачів, продажі книжки – все це гарно піднімає самооцінку. А без впевненості у собі письменнику неможна – без неї ні тексту не напишеш, ні критики не витримаєш, ані реклами своїй книзі не зробиш. Тому так скажу: хочете отримати все і разом, випробувати себе – ласкаво прошу до самвидава. А там – «війна план покаже» 🙂

Читайте книгу Романа Онищенка “Зомбі-Україна” в нашому магазині.

А якщо у вас є готовий текст, можете перевірити слова Романа про самвидав і спробувати власноруч видати та продати книгу – ми допоможемо 😉 Звертайтеся!

Вас може також зацікавити

Залишити відповідь

Увійти через: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.