Тетяна Закревська: Моя книжка – про буденні речі. Про найважливіше

Тетяна Закревська, "Мысли вслух"

За щоденними турботами ми забуваємо слухати себе. Забуваємо відчувати. Радість, сум, зневіра, розпач, надія, вдячність – ці почуття знайомі кожному, але чи приділяємо ми їм достатньо уваги?  Чи проживаємо ми їх сповна? Короткі есеї Тетяни Закревської  – привід для кожного зупинитися хоча б на хвилину і прислухатися до власного життя. Сьогодні говоримо з авторкою про збірку “Мысли вслух” (“Думки уголос”) – як вона створювалася та для кого вона написана.

1) Розкажіть нам трохи про себе. Де жили, вчилися, ким працювали, що любите робити/дивитись?

Народилася я 43 роки тому в пгт Олександрівка Кіровоградської області. Але дитинство, шкільні та студентські роки провела в м. Полтава. Навчалася в Полтавському державному педагогічному інституті ім. В.Г. Короленка (ПДПУ), вивчала психологію. Але ще з юних років мріяла жити у великому місті. Думки справді матеріальні – другу вищу освіту, економічну, отримала в Києві, і вже більше 10 років живу тут.

Що я люблю? Люблю життя у всіх його проявах. Люблю свою велику родину. Дуже ціную час, який проводжу з сім’єю. З дітьми наче наново проживаєш життя, тільки вже з новими, дорослими знаннями та емоціями. У них постійно вчишся чомусь новому, завдяки їм залишаєшся, як кажуть, на гребні хвилі – бо треба встигати за їхнім часом.

2) Як ви почали писати книгу? Як з’явилися перші есеї?

Писати почала, коли моя старша донька стала студенткою і поїхала навчатися в інше місто. Наступає момент в житті кожних батьків, коли необхідно відпускати свою дитину у доросле життя. Але це зробити не так і просто. Мені хотілося передати їй свої думки і поради, не зважаючи на відстань, допомогти зорієнтуватися у «великому морі».  Спочатку писала та складала «в стіл». Потім почала ділитися своїми думками на сторінці у Фейсбуці. Виявилось, що мої думки знаходять відгук у друзів та підписників. Адже, справді, всі ми де в чому однакові. Діти, батьки – всі переживаємо почуття любові, розпачу, недовіри, радості, захоплення, сумніву, нерішучості.

Моя мама каже, що мої есеї допомагають замислитися над буденними, але дуже важливими речами. Якщо це так, то я дуже рада, бо саме цього і хотілося. Я назвала збірку «Мысли вслух» («Думки уголос») – бо про ці речі час від часу замислюються всі люди. І коли читачі знаходять себе у моїх есеях і пишуть мені: «Це про мене!» – то для мене найкраща мотивація писати далі.

3) Опишіть вашого читача. Хто ваша аудиторія?

Я думаю, що це книга для кожного із нас. І для чоловіків, і для жінок. Хоча здається, що саме жінки більш схильні до самоаналізу, пошуків сенсу життя, що вони частіше недооцінюють своїх можливостей, зневіряються у собі. Але, насправді, і у чоловіків бувають ці моменти. Це я бачу по реакціях на есеї моїх друзів-чоловіків. Вони просто менше про них говорять. Мабуть, їм така книжка навіть більш потрібна – це змога поговорити по душам, не визнаючи своїх слабкостей.

Якщо говорити більш точно, можу навести статистику зі своєї групи в Фейсбуці “Позитивний оптиміст”, де я публікую есеї. Співвідношення чоловіків до жінок там приблизно 20 на 80, вік – від 24 до 68, країни – Україна, Білорусь, Росія, Польша, Словакія, Бельгія, Австрія, США. Це мої друзі, друзі друзів, друзі друзів друзів 🙂 і так далі. А ще вони – моя стовідсоткова мотивація писати.

4) Як ви пишете? У вас є план, норма слів на день, чи створюєте тексти лише у спілці з натхненням?

Ні, плану немає. Але і «просто так» тексти, авжеж, не пишуться, як і нічого іншого в житті не береться нізвідки. В основі моїх есеїв – моє життя. Коли обирала спеціальність, на яку вступати на навчання, довго вагалася між філологією та психологією. Навіть ходила до репетитора з російської мови. Але психологія все ж взяла верх. Після закінчення інституту я працювала в Центрі зайнятості, в Центрі підтримки підприємництва, де робота постійно була пов’язана з людьми. А люди – це долі, емоції, почуття, відносини. Тож це все накопичувалося в мені, всі ці маленькі пазли досвіду, які тепер склалися. І думки виникають – як постріл! – аби тільки встигнути записати. Я їх занотовую, а потім складаю в есеї.

Але було б неправильно говорити, що мої тексти ґрунтуються лише на досвіді, на минулому. Там багато і теперішнього дня – того, що побачила, відчула, дізналася, пережила сама або почула від інших. Зокрема, надихаюся на тренінгах та майстер-класах зі свого фаху – фестиваль «Арт-практик», наприклад, відвідую вже 2 роки поспіль.

5) Як ви ставитесь до самвидаву та електронних книжок?

Дуже добре ставлюся! Самвидав – це самореалізація людини, це інвестиція у самого себе, у свій розвиток. Як на мене – це просто необхідно.

Щодо електронних книжок, то це новинка для мене (як виявилося – не лише для мене :)). Але я рада з цією новинкою познайомитися. Електронка відкриває купу нових можливостей. Це так класно і так зручно мати улюблену книжку завжди з собою, мати можливість зазирнути туди в будь-яку мить. Я думаю, електронна книжка скорочує відстань від автора до читача. А видавництво БукРі допомагає в цьому 😉  Дуже вдячна видавництву за те, що воно мрії втілює в життя!

 

А ми вдячні Тетяні за позитивне та сонячне інтерв’ю, і за не менш позитивну книжку! Заряджайтеся й ви – завантажуйте збірку за посиланням.

Вас може також зацікавити

Залишити відповідь

Увійти через: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.