Світ, в якому майже не залишилося суші – лише суцільний океан, населений зубастими кровожерливими створіннями. Нестандартний сеттінг, чи не так? Що буде, якщо насичити давньою магією загадковий пост-апокаліптичний світ, лицарям дати до рук гарпуна, а драконів замінити на акул – обговорюємо сьогодні з Миколою Гришаєвим, автором книги “Спадщина акул. Книга перша: Хвиля”.
1) Перше питання у нас традиційне – розкажіть трохи про себе. Де живете, на кого вчилися, ким працюєте, що любите?
Я народився і живу у Львові, навчаюсь у Львівському національному університеті імені І.Франка, на факультеті журналістики. Готуюсь вступати на магістратуру. Досвід роботи не надто великий і, на перший погляд, мало чим пов’язаний із написанням творів: працював менеджером в охоронній компанії. Але там мені доводилося спілкуватися з великою кількістю клієнтів, тож я зібрав собі галерею характерів. Це дозволило зобразити в романі багато персонажів з унікальними рисами. Кожного з них я розкриватиму протягом циклу книг. Мені подобається розмаїття історій і розмаїття людей, які ними володіють.
Стосовно того, що люблю найбільше. Понад усе ціную свободу. Не примарне поняття, а конкретні можливості: творити, подорожувати, спілкуватись з іншими людьми, дізнаватись щось нове. Обожнюю вигадані світи, для мене кожен літературний твір, фільм чи, скажімо, комп’ютерна гра, займають свою нішу в реальності. Свій власний вигаданий світ я також вважаю цілком реальним, адже він – невід’ємна частина мого життя! Тому і недописана історія для мене – як світ, кинутий його творцем, це дуже прикро. Я намагаюся завершувати усі сюжетні лінії, розкривати усіх персонажів. Для цього потрібна не одна книга. Тому я і взявся за серію.
2) Як виник світ, описаний у серії «Спадщина акул»?
До створення «Спадщини акул» мене надихнув один розважальний фільм під назвою «Акулячий торнадо» (“Sharknado”). Його ідея здалась мені дуже дотепною, і я придумав дещо настільки ж абсурдне: світ пост-апокаліпсису, де люди борються з хижими рибами. Почав малювати, а з часом атмосфера цього придуманого світу мене захопила. З несерйозної, кумедної історія перетворилася на похмуру, світ посуровішав, виникла своєрідна стилістика: чорно-білий фон з вкрапленнями червоного, контрастна картинка і такі ж контрастні персонажі.
Шлях до написання будь-якої історії у мене трохи специфічний. Спочатку я малюю. Ні, не повноцінні картини, я не художник. Мені подобаються просто намальовані комікси у зошитах. На сторінках таких зошитів оживають маленькі чоловічки і взаємодіють одне з одним. Згодом історій стає більше. Так вийшло і зі «Спадщиною акул». Я почав малювати, згодом прив’язався до персонажів і вже не міг зупинитися. Кожна історія повинна бути доведена до кінця. Уявіть, що вашим життям керує великий лялькар, і ось одного дня він просто піде кудись, бо йому стало нудно. Не надто приємна перспектива, правда? Тому я прагну прописати цей маленький світ, зробити його достатньо дієздатним, аби він зміг існувати, навіть якщо я піду.
3) Ви пишете щодня? Маєте систему, денну норму слів?
Коли берусь за написання книги, то пишу щодня, в середньому 8-10 сторінок. Таким чином можу написати книгу за тиждень, на одному пориві. Це вимотує, але історія стає цільною, викладеною в одному емоційному пориві. Також намагаюсь не відволікатись на зовнішні подразники, на кшталт соцмереж. Під час написання – книга є моїм основним джерелом радощів.
У мене не буває спалахів натхнення, бо у тому, вигаданому світі, я думками кожного дня. Серйозно, ні дня без згадки і роздумів щодо нього! Тому я нічого не забуваю з деталей світу, і зберігаю той первинний емоційний порив. Коли я знову «беруся за перо», у мене немає почуття, ніби я у цьому світі чужий. Є почуття, що я жив там завжди.
Сюжет книги не планую в деталях, лише головне, основні орієнтири. Наповнення виникає уже в процесі. Починаю розуміти, як кожен персонаж буде реагувати на ту чи іншу ситуацію, як будуть розвиватись події та до яких наслідків це призведе. Часто буває, що сюжетні лінії переплітаються так, ніби я це задумував, і це неабияк мене тішить.
4) А яким є ваш читач? Для кого ви пишете?
Гадаю, це насамперед люди мого віку, діапазон від 16 до 30 років. Однак історія з часом буде розвиватись, дорослішати – разом з читачами. Перша книга – це фентезі у незвичному сеттінгу та з великою кількістю подій, подекуди вони різко починаються і різко закінчуються, наче це якась хроніка. Подальші ж історії будуть розкривати уже показані події та персонажів детальніше, тобто цикл є нелінійним. І деякі епізоди не матимуть нічого спільного з епічним протистоянням акул з людьми… Але вмілий читач акулу знайде)
5) Ще одне наше традиційне запитання – як ставитеся до е-книжок?
До електронних книжок ставлюсь дуже позитивно. Це зручно, перспективно з огляду на те, як сучасні технології змінюють світ. Тепер прочитати книгу стало доступнішим ніж будь коли, залишається лише користуватися нагодою.
Як ви вважаєте, а нащо людям потрібне читання? І чи взагалі воно потрібне? Може, вистачить відео?
Людям читання потрібне насамперед для того, щоб думати. Відео лише передає інформацію, вже в розжованому, максимально простому вигляді – в образах. Їх вже не треба дешифровувати. У кіно ми бачимо готові образи, часто історії однозначні. У книгах усе інакше. Література здатна затягнути читача у себе з головою, перевірити на винахідливість його власну фантазію та вміння інтерпретувати події. На мою думку, у справді хорошій книзі читач зможе побачити навіть ті ідеї, які автор і не надумував у неї вкладати. Справді гарний текст – це спільна робота свідомостей автора і читача. Я так це бачу.
Дізнатися більше про акулячий пост-апокаліпсис ви можете з першої книги серії «Спадщина акул» – книги «Хвилі». Читайте, і обов’язково пишіть відгуки – вони наближають появу другої частини! 😉